Успешный город

У Харкові остаточно зрозуміли: більше ніяких «перших столиць»

Люди не знали, що обслуговували хибну ідею

«Люби Харків або забирайся геть!» Такими войовничими фразами рекламував себе канал «Перша столиця» на початку нульових. Це була моя перша робота «на телику», й вона видавалася найкращою. Ми робили щотижневик про культуру й історію, знімали документальні фільми. Наш ідеолог Костя Кеворкян (чи як його всі кликали – Кєша) культивував серед харків’ян гордість за своє місто. Саме цей кудлатий чоловік із кучерями а la ранній Макаревич вигадав бренд «Перша столиця» та оскаженіло розмахував ним, наче прапором. Однак завжди забував уточнити, що Харків був столицею більшовиків, тобто центром червоного терору. Кєша, як мантру, по­вторював, що «в нас найбільша площа в Європі», й аж ніяк не був проти велетенського монумента Леніну посеред неї. Містян усе це звеличення-«остоличення» окриляло й надихало. Ми не почувалися провінціалами. Тому я навіть не здивувалася, коли торік побачила в тамтешньому приватному зоопарку скульптуру «Глобус Харкова». Справа Кеворкяна квітла буйним цвітом.

Олена СОЛОДОВНІКОВА, режисерка, керівниця. Центру гуманітарних місій

Колектив програми «Перша столиця» складався з освічених і начитаних людей – мистецтвознавців, випускників консерваторії, письменників, театральних режисерів, викладачів вузів. Однак уся ця мудрість не заважала їм ніжно оспівувати пам’ятник революціонерам – величезне кам’яне одоробло поблизу станції метро Радянська. Щоб видавати оди Миколі Скрипнику та Павлові Судоплатову (голова Народного секретаріату – першого українського радянського уряду, керівник радянських закордонних диверсійних спецслужб відповідно. – Країна). У нашому світогляді не існувало такої тематики, як розстріл кобзарів або жертви Катинської трагедії, не було таких персоналій, як Гнат Хоткевич або Микола Міхновський. Натомість ми 300 разів сповістили, що саме в Харкові Маяковський кукурікав, коли програв у більярд. Тоді це здавалося цілком нормальним – за 10 років після проголошення незалежності продовжувати героїзувати радянський спадок, не згадуючи про його темний бік.

Коли під час помаранчевої революції тодішній голова обладміністрації Кушнарьов під час виступу добалакав­ся до погроз створити Харківську Народну Республіку, «Перша столиця», звичайно ж, стала на бік сепаратиста й відбілювала його, як могла. Адже вся кушнарьовська риторика цілком укладалася в концепцію «гордий Харків упорається сам, бо він сам собі держава, такий собі Ватикан».

Мине ще одне десятиліття. Харків’яни зірвуть колорадські стрічки, що їх почали ладнати до ліхтарів Добкін і Кернес. Після Революції гідності Кеворкян проголосить себе політичним біженцем і, підібгавши хвіст, утече до Криму. Вочевидь, він розлюбив Харків, якщо за власним заповітом забрався з нього геть. Власне, він залишив місто, бо відчув, що воно змінюється й більше не потребує його опіки – махрового совка з комплексом неповноцінності. З якогось крихітного приморського містечка, сидячи в піску у старих шльопанцях, Кеворкян строчитиме пропагандистську ахінею для третьосортних рашистських сайтів. Не пропадати ж таланту випускника Московського літінституту. Харків нарешті позбудеться настирливого жителя, що, як на аркані, тягнув його в радянщину-кеворкянщину.

З міста впаде закляття. Після зникнення «першостоличника» в Харкові нарешті знесли пам’ятники Леніну й одоробло з революціонерами, перейменували вулиці та станції метро. Зв’язок прямий – Кєша багато років входив у всі топонімічні комісії міста, як вірний пес, охороняв спадщину Радянського Союзу.

Цікаво, з яким обличчям ідеолог «Першої столиці» дивиться, як його російські товариші скидають бомби на Харків? Чи він хоч якось рефлексує з того, що знищено історичні будівлі в центрі, про які він сам робив сюжети? Трохи позіхає, коли розглядає руїни Салтівки? Мало не всі колишні працівники «Першої столиці» сьогодні розмовляють українською мовою та розводять руками: «Ми не знали, що обслуговували хибну ідею». Час мине, місто відбудують після очищення вогнем. Тут остаточно зрозуміли: більше ніяких «перших столиць».

Джерело