Пригоди навколо світу: мотоподорож довжиною в рік

Пригоди навколо світу: мотоподорож довжиною в рік

63 тисячі кілометрів, 28 країн на трьох континентах, 307 днів на байку навколо світу. 37-річний  Валерій Кришень – перший український мандрівник, який сам об’їхав світ на власному мотоциклі.

Пригоди, спогади, враження та досвід подорожувальника байком виклав у своїй книзі «Проїду світ», яка вийшла друком лише через 8 років.

Як склалося життя мандрівника після легендарної подорожі, яку він присвятив 20-річчю незалежності України? Чим займається зараз, чи збирається у нові подорожі? Про це Валерій Кришень розповів під час презентації книги, яка відбулася у харківському спорткомплексі «Велоцентр», що у Лісопарку. У Харкові Валерій проїздом: здійснює мототур по Україні на підтримку книги, що пропагує розвиток мотоспорту в Україні серед молоді та мандри світом на байку.

Навколосвітні подорожі – на автомобілі, на велосипеді, і навіть пішки. Чому ви вирушили на мотоциклі?

Одразу відповідаю. Мій тато до мами на мотоциклі їздив на побачення, мою маму до пологового будинку везли на мотоциклі – у колясці, тато мій до дитячого садочку возив мене мотоциклом, по траву козам і куркам – на мотоциклі. На подвір’ї батьківської хати, що у селі Світлогірське Кобеляцького району на Полтавщині, завжди стояв мотоцикл. На мотоциклі підлітком я здійснив першу подорож до сусіднього села, до якої готувався ж кілька днів. Згодом їздив мотоциклом не тільки до дівчат, але й у незнайомі місця і отримував від цього задоволення. Потім була перша далека подорож  – 2,5 тисячі кілометрів по Криму. Цієї поїздки зі мною трапилася купа пригод, неабияких для 18-річного юнака: зломався мотоцикл, я загубив докумети, спав у посадці у дикому саду та багато чого іншого. Ця подорож змінила мою уяву про туризм – з батьками і сестрою ми їздили на море  на старенькому автомобілі. А тут мотоцикл! Тоді, ще юнаком, я вирішив, що проїду усім світом на мотоциклі.

Від шаленої юнацької мрії до здійснення навколосвітньої подорожі минуло не так вже багато часу – майже 10 років. Подорож навіть мала назву «Dreams Come True» («Мрії збуваються») Як ви один, без групи підтримки, без знімальної групи, без солідних спонсорів на власному байку відважились на таку авантюру?

Власне ця ситуація і відлякувала потенційних спонсорів. Тому що це небезпечно. Неприємні сюрпризи почалися ще на етапі пошуку спонсорів – ніхто не хотів ризикувати ані коштами, ані відповідальністю за моє життя. Але в мене повірила Федерація мотоспорту України – завдяки 30 тисячам доларів, які вона спонсорувала, я здійснив навколосвітню подорож.

Але пригоди переслідували вас і далі – протягом усієї подорожі?

Поблизу Астани (Казахстан) на трасі лопнуло переднє колесо, мотоцикл втратив керування, його кидало на усі боки, нарешті він впав разом зі мною, придавивши мене своєю 380-кілограмовою вагою. На моє щастя, біля мене досить швидко зупинилася вантажівка. Виявилося, що вона ще й з гідравлічним бортом! Без зайвих проблем мотоцикл завантажили у кузов, поїхали до районної лікарні. Там зробили рентген, знимок показав перелом лівої ноги. Я зовсім не був до цього готовий! Зовсім не готовий до перелому на початку мандрівки! Мені наклали гіпс. Що далі? Я подзвонив знайомим хлопцям в Астану, звідки я тільки-но виїхав. Друзі знову забрали мене в Астану, де я провів два тижні у гіпсі та на милицях. Я постійно думав, що робити далі?  Повертатись додому я точно не хотів, бо це була моя дитяча мрія і я не хотів її зрадити, але їхати далі було незрозуміло: як?  Треба було чекати ще два тижні, доки нога заживе, зробити повторний рентген, а вже потім можливо їхати далі. Але чекати не було часу, бо незабаром випаде сніг і настануть заморозки. Тоді мені зняли старий гіпс, наклали новий – анатомічний, тонкий і зручний. Так я міг стрибати на одній нозі. Попросив друзів дістали величезні черевики, у які би влізла нога з гіпсом. Далі я  викинув свої милиці і поїхав. Поїхав не через Монголію, як я планував, там практично немає доріг – суцільний гравій і пісок і зі зламаною ногою такою дорогою їхати нереально, а поїхав через територію Росії до Владивостока.

Яким маршрут був далі?

З Находки паромом дістався Південної Кореї, звідти літаком до Сіетлу (США). Далі вниз майже через 20 штатів до Мексики, потім була Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Коста-Ріка, Панама, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія, Чілі, Аргентина, Парагвай, Бразилія, звідти – переліт до Лісабону у Португаліі. Європа, я майже вдома – Іспанія, Італія, Франція, Австрія, Німеччина, Словаччина, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Угорщина і Україна. Майже через рік часу я вдома. Але попереду ще шлях до рідного села Світлогірського.

Вражаюча географія! А що вас вразило під час подорожі найбільше?

Величезна кількість вражень! У кожній країні маю тепер цілу купу друзів, ми і досі спілкуємося, підтримуємо теплі стосунки. Але найбільш вразила Латинська Америка, доброзичливі і гостинні прості люди. Їхав я не відомими туристичними шляхами, а через справжню глибинку. У багатьох місцях там ще досі не бачили  людини з білою шкірою. Вразила Мексика! Сполучені штати – дивовижна країна, але почуваєшся там, ніби ти на майданчику, де знімають голлівудське кіно. Мене лякали Мексикою, казали: заберуть байк, це бідна країна, там за долар людей вбивають, можуть вбити і тебе, там небезпечно – наркотрафіки тощо. Але я перетнув кордон Мексики, і почувся, як вдома! Мексиканці  не знають добре ані англійської, ані іспанської, там переважають мови корінних народів, але як легко було з ними встановити комунікацію! Неймовірна Колумбія! Її кухня, атмосфера, гостинність людей! Унікальний Еквадор! Там за один день можна побути на Тихому океані, проїхати через Анди, спуститися в Амазонію, побувати на вулкані, погратися з мавпами в джунглях, помити золото у річках Амазонки. Просто фантастична країна!

Зовсім інша атмосфера у Перу. Не дуже люб’язна, скажімо так. Тут живе чимало індійців, які недолюблюють білошкірих. Часто, коли питаєш напрямок руху, навіть, якщо вони тебе розуміють, спеціально скеровують  у протилежний бік маршруту, не кажучи про дітей на сільських дорогах, що жбурляють камінням у тих, хто їде. Мабуть, у такий спосіб вони розважаються. Але природа Перу вражає. Болівія. Озеро Тітікака. Дорога смерті Юнгас, що піднімається на висоту понад 4600 метрів і завширшки три метри, на якій щороку гине до 300 людей. Латинська Америка вразила у саме серце!

А що за історія з нелегальним перетином Карибського моря трапилася з Вами?

Це була найбільша пригода. Закінчилося усе добре, але нас з капітаном яхти, на якій ми вирушили з Панами до Колумбії, мало не заарештували з подальшим ув’язненням на п’ять років і з конфіскацією майна – за підозру у наркотрафіку. Я припустився великої помилки. Справа в тому, що мене запевнили, що на Колумбію розповсюджується американська віза. Я ретельно не перевірив. А по факту вже на кордоні виявилося, що це трохи не так. В мене забрали паспорт і сказали: «В тебе є рівно доба аби отримати колумбійську візу, інакше – 5 років тюрми». Адже колумбійський порт Картахена – центр наркотрафіку, проституції, торгівлі людьми і все це сконцентровано в одному місці. Ця ситуація докладно описана у книзі. Але, якщо коротко, я звернувся до Федерації мотоспорту України, вони – до  МЗС України, МЗС зв’язалося з нашим найближчим послом у Перу, з Ліми посол подзвонив в Еквадор, звідти – дзвінок до столиці Колумбії, а з Боготи вже подзвонили до Картахени і мені видали візу на 6 днів. Усе вирішилося меньше, ніж за добу. Це – фантастика!

Що було після подорожі?

Якщо коротко, я переїхав до Києва. Одружився. У нас чудова сім’я, троє дітей: старшій донечці Агнешці 7 років, Марійці – 3 роки, синочку Овер’яну – два роки. Це мені величезний подарунок долі за мої страждання, я безмежно щасливий! Галина – художниця-монументалістка.

У нас є спільний соціальний проект – Галина розмальовує дитячі лікарні. Майже три роки тому заснував свою школу мототуризму у Києві. Я вчу людей мотоциклетній справі, навіть тих, які ніколи не сідали за кермо мотоциклу. Захоплюю їх своєю любов’ю до мототуризму. Я провідник, наставник, експерт. Адже досвід навколосвітньої подорожі безцінний.  Потім вони вже самостійно вирушають у мотоподорожі до різних куточків нашої планети.

Коли я повернувся з подорожі, був певний, що напишу книгу за місяці три. У мене майже все було готово, хронологія була збережена – лише зібрати усе до купи. Так я думав у 2011 році. Зараз – 2019. Пройшло вісім років і лише минулого я повернувся до цієї теми. Місяць тому книга побачила світ. Сьогодні – її презентація. Ця книга в першу чергу розрахована на молодь. Я б хотів мати таку книгу у свої 13 років! Адже ця книга про мотоцикли та про подорожі. Вона про те, що треба мріяти і докладати  зусиль, аби ці мрії здійснилися! Що треба час від часу відриватися від комп’ютера – адже навколо стільки цікавого! І що навколосвітня подорож – це не якась там фантастична історія, а  реальна історія хлопця з села.

Довідково. Валерій Кришень – перший українець, який на мотоциклі досяг найвищої високогірної вершини, до якої можна дістатись транспортом – 4618 метрів над рівнем моря у Болівії. Мотомандрівник, мото-експерт і журналіст мотовидання «Байк».

Народився 5 червня 1982 року. Закінчив Дніпропетровський університет економіки і права (2004). Працював у банку. Працював рієлтором. Наразі – інструктор з мототуризму. За роки кермування мотоциклом подолав понад 500 тисяч км.

Розмовляла: Наталія Меркулова

Джерело: https://x-vymir.com/intervyu/prygody-navkolo-svitu-motopodorozh-dovzhynoyu-v-rik/

Leave a comment

Send a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *