Успешный город

Директорка київського музею Булгакова прокоментувала вимогу закрити заклад

Через заяву Секретаріату Національної спілки письменників України набула розголосу тема щодо існування у столиці літературно-меморіального музею Михаїла Булгакова.

30 серпня Секретаріат Національної спілки письменників України написав про недопустимість функціонування в Києві музею російського письменника Михаїла Булгакова, який «ненавидів Україну і паплюжив її у своїх творах».

Натомість пропонують створити музей видатного українського композитора Олександра Кошиця, який «мешкав у цьому будинку до 1906 року, і його заслуги як українського культурного діяча є дуже вагомими не лише для України, а й для всього світу».

У тексті заяви стверджується, що представники освітньої організації «Експертний корпус» довели, що Булгаков є ідеологом «руского міра». І наводиться цитата з твору «Біла гвардія» (1925 р.), що починається з «Я б вашего гетмана за устройство этой маленькой Украины повесил бы первым!..»

Також у заяві підкреслюють, що «…людям, постраждалим від війни, геть не байдуже, якого митця вшановують і за які заслуги», і що «функціонування музею Булгакова в наш час доводить протилежне: держава утримує й опікується закладом, який зберігає пам’ять про одного з найпідступніших ворогів України — Михайла Булгакова».

Наостанок висловлена пропозиція Спілки: закрити музей Булгакова; всі музейні експонати передати на архівне зберігання в Національний музей літератури; у приміщенні, де розміщувався музей Булгакова, створити музей видатного українського композитора Олександра Кошиця.

Журналістка «Вечірнього Києва» попросила прокоментувати ситуацію директорку музею Булгакова Людмилу Губіанурі.

Людмила Губіанурі (посередині) на заході до дня народження Булгакова. Фото: Олександр Шевченко

БУЛГАКОВ І ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ

«Не всі розуміють, що таке музеї та чим вони займаються. Бачимо наслідки цього, — зазначила Людмила Вікторівна. — Весь час цитують художні твори письменника і кажуть, що так вважав сам Булгаков. Іншими цитатами можна довести протилежну позицію, що він українофіл. Якщо ж брати документи — листи, спогади, — там нічого немає на підтвердження того: українофоб він чи українофіл. Звісно, це була імперська людина, був такий час, таке середовище. І київська інтелігенція тоді переважно була російськомовною».

Михаїл Булгаков. Зображення з відкритих джерел

Радянська влада довгий час забороняла твори Булгакова, пізніше вони друкувалися з купюрами. При цьому викидали не ті частини, що були пов’язані з релігією, а ті, де Булгаков описував сучасну йому Москву. Його сатира висміює устрій «совєтського раю», його абсурдність, жорстокість, відсутність прав людини на особисте життя, свободу слова та волевиявлення.

Також вона звернула увагу, що у шкільній програмі, як було заявлено, залишили роман Булгакова «Собаче серце». Про це 4 серпня в ефірі національного телемарафону заявив начальник головного управління міністерства з питань загальної середньої та дошкільної освіти Юрій Кононенко, про що написали ЗМІ (до прикладу, новина на DW).

«Таке рішення мені не подобається, — зазначила Людмила Вікторівна. — Якщо роман „Майстер і Маргарита“ був перекладений українською, то україномовного перекладу „Собачого серця“ немає. У такому випадку дітям доведеться читати твір російською».

ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ МУЗЕЙ БУЛГАКОВА

Людмила Губіанурі зауважує, що музей сьогодні займається історією Києва, його контекст набагато більше, аніж лише Булгаков. Це й історія міської садиби, що уособлює історію нашого міста, яке багато пережило. Лише одна сторінка — історія родини Булгакових.

«Наразі в нас вже немає старої експозиції, ми робимо проєкти», — розповіла вона.

На першому поверсі відкрита виставка «Великі кияни» про родину Глаголєвих, архітектора Василя Листовничого та лікаря Феофіла Яновського. А на другому — розгорнута експозиція «Історія садиби. Від і До», яка досліджує та розповідає історію садиби за адресою Андріївський узвіз, 13 від появи перших креслень та будівництва до сьогодення під час воєнного стану в країні.

Легендарна Булгаківська веранда. Фото: Музей Булгакова

У закладі працює музейна бібліотека, на веранді проводять чаювання, щосуботи влаштовують концерти класичної музики, частина з внесків від заходів йдуть на підтримку ЗСУ. А ще у музеї плетуть маскувальні сітки для наших військових.

У музеї плетуть маскувальні сітки. Фото: Музей Булгакова

«Ми робимо свою справу. Займаємося благодійними проєктами, почали це робити ще з часів Помаранчевої революції, — розповідає директорка музею. — Ми завжди були успішним закладом, вигравали міжнародні гранти, проводили проєкти, які давали змогу й утримувати будинок, в якому знаходиться музей. Йому вже 130 років. І наш благодійний фонд постійно щось організовує, щоб зберегти будівлю в належному стані. Що стосується експозиції, то сьогодні має бути нова сучасна концепція. А на це потрібні час і кошти».

До слова, ще у квітні у музеї Булгакова заявили про необхідність наново переосмислювати спадщину, зробити реекспозицію та змістити акценти творчості Булгакова з роману «Біла Гвардія» на головні твори: романи «Майстер та Маргарита» та «Собаче серце».

ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ І БУДИНОК НА АНДРІЇВСЬКОМУ УЗВОЗІ, 13

У грудні 2021 року на фасаді будинку відкрили меморіальну дошку видатному композитору, хоровому диригенту, послу культурної дипломатії УНР Олександру Кошицю.

Він — засновник та керівник легендарної Української Республіканської капели УНР, яка вперше представила світові українську пісню «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича. Ініціаторами встановлення меморіальних дощок стали громадські організації «Музичний батальйон», «Народний музей України», «Всесвітній день вишиванки».

Меморіальна дошка на будинку Андріївський узвіз, 13. Фото: Музичний батальйон

«Існує лише одне джерело, за яким Кошиць начебто жив у цьому будинку — один з довідників Києва. Насправді це помилка, адже є документи, — пояснює Людмила Губіанурі. — Олександр Кошиць, коли писав спогади, завжди спирався на свій паспорт. Адже в той час при переїздах поліція ставила печатки, всі адреси проживання зафіксовані. А він багато переїжджав.

На Андріївському узвозі Кошиць дійсно мешкав, але в будинку за номером 22А. Ми домоглися, щоб меморіальна дошка була встановлена і там. Цей паспорт існує. А вставлення дошки на фасаді будівлі, де знаходиться наш музей, було політичним питанням. Для нас було б щастям, якби Олександр Кошиць дійсно жив в цьому будинку. Адже це унікальна постать. Ми могли б зробити експозицію, показати та розказати про нього».

Цікаво, що долі Булгакових і Кошиця все ж перетиналися. З листів матері відомо, що сестри Булгакова співали в хорі Кошиця. А його батько викладав в Київській духовній академії, де Олександр Кошиць кілька років очолював хор. Можливо, вони навіть були знайомі.

Повномасштабне російське вторгнення активізувало процеси дерусифікації та декомунізації у Києві. Минулого тижня міська рада перейменувала третину вулиць столиці з пакету дерусифікації, на черзі — ще близько 200.

Для чого нам потрібен цей процес та що не так з російськими письменниками — в інтерв’ю «Вечірнього Києва» з Наталією Старченко, доктором історичних наук.

Також у столиці обговорюють перейменування консерваторії, музична академія до сих пір носить ім’я Петра Чайковського.