Успешный город

Чи завжди Лиса гора була Лисою?

В уяві багатьох українців ця назва асоціюється з містичними шабашами, загадковими відьомськими вогнями та різноманітними потойбічними загадками. Слов’янський фольклор переповнений посиланнями на Лису гору як місце зустрічі людей і нечистої сили. Проте, в реальності все набагато прозаїчніше.

Якщо жителі Києва звикли думати, що Лиса гора — це, дійсно, гора, то харків’яни знають, що це — район міста. Знаходиться він на північному заході міста, на північ від району Холодна гора. Іноді можна також почути й більш саркастичну назву — Брита гора.

Історія цього району абсолютно звичайна і не має жодних містичних таємниць. Але вона по-своєму змушує відчувати мурашки поза шкірою через свою трагічність та незвичність.

Почалось усе в 1820-х роках, коли місцева поміщиця вирішила позбутись лісів, що вкривали гору та передати їх у власність місцевої громади на потреби будівництва дзвіниці Успенського собору. У результаті повної вирубки лісів гора «облисіла», втративши свій первинний вигляд. Це не пройшло безслідно: вода з гори, нічим не стримувана, почала затоплювати сусідні села Панасівку та Іванівку. Повені вдалося зупинити лише завдяки дренажним роботам, що проводились для прокладання залізничних колій.

Східний схил гори поступово почали заселяти перші жителі. Серед них були і солдати, і харківська біднота, яка не була спроможна підтримувати своє житло у прийнятному для центру губернії вигляді. Історик Дмитро Багалій пише, що всі будівлі на горі були дерев’яними, що лише підтверджує неспроможність селян підтримувати статус губернського центру. Приблизно в 1870–1890 рр. На Лису гору почали переселятися й співробітники Курсько-Харківської залізниці. Місце почало активно заселюватись, а також тут з’явилося декілька заводів, що, власне, і вплинуло на якість життя. Наприкінці 1880-х рр. на Лисій горі з’явилося кладовище (на сьогодні — кладовище № 12), з яким місцеві пов’язують містичні історії. Традиційно вважається, що саме тут справляють шабаші відьми, а дехто із автолюбителів говорив про проблеми з авто, що виникали саме тут. Під час прогулянок цією місцевістю можна також побачити скручені в тугий вузол дерева,  почути дивні звуки, схожі на спів. Проте, швидше за все, це пов’язано з діяльністю нафтобази, побудованої тут в довоєнні роки, яка функціонує досі.

На фото Савкин яр

Звертаючись до фактів, слід зазначити, що офіційно до складу Харкова район Лисої Гори включили в кінці ХІХ століття, а саме в 1894 р. Пов’язують це з діяльністю місцевого мецената, купця Козьми Кузіна. Його дім знаходився на сучасній вулиці Революції 1905 р., хоча в народі її все ще називають Кузинською. Містяни називають Кузинським і залізничний міст, який знаходиться на початку вулиці та поєднує Лису гору з Великою Панасівською. Існував також і Кузинський базар, який після Другої світової перетворили на пташиний ринок та закрили лише 20 років тому. Пам’ять про купця Кузіна живе завдяки його титулам купця першої гільдії, почесного громадянина та першого в Харкові комерційного радника, а також благодійній діяльності. Навдивовижу для того часу його дружина також ввійшла в курс справ і згодом стала першою жінкою-підприємцем того часу.

Історію творять люди і це дуже яскраво видно на прикладі цього району міста. Ще однією постаттю, пов’язаною з Лисою Горою, є Іван Гаращенко — єдиний українець-мільйонер на початок ХХ століття. У Харкові він заснував фірму з продажу взуття та шкіри, проте, залишив він свій слід у розвитку міста як учасник просвітницького руху. Він допомагав фінансово українському видавництву «Просвіта», а також надав кошти для будівництва Харківської української гімназії імені Б. Грінченка. А ще у планах було створити будинок для «Просвіти» на Лисій горі, але, на жаль, через свою діяльність благодійник був засуджений до трьох років робіт у Сибіру. Після закінчення цього терміну йому було заборонено повертатись до Харкова, а усе майно, що йому належало, було конфісковано.

У 1901 р. тут було побудовано перший у Харкові дитячий садок для дітей працівників та бідноти, розрахований на сто осіб. Серед персоналу нараховувалось лише дві виховательки. Також з 1874 по 1914 рр. тут працювало перше в Харкові міське приходське училище (на сьогодні — загальноосвітня школа № 67).